КРАЩЕ БОРОТИСЯ СТОЯЧИ, НІЖ НА КОЛІНАХ ЖИТИ

                             З ПРИВОДУ ЗВІТНО-ВИБОРНОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ

     ОБЛАСНОЇ АСОЦІАЦІЇ ФЕРМЕРІВ ТА ПРИВАТНИХ ЗЕМЛЕВЛАСНИКІВ,

                 ЯКА ВІДБУЛАСЯ У ДНІПРІ МИНУЛОГО ЧЕТВЕРГА 24 СІЧНЯ

 

СВІЙ ЗВІТ голова Асоціації Анатолій Гайворонський розпочав з того, що його прикро засмутив незаповнений по вінця зал, у якому зібралися делегати. Загалом на конференціях у районах було обрано 120 делегатів – погодьтеся, уже мало, аби говорити про бажану активність фермерів Дніпропетровщини і їх зацікавленість зустрічатися і разом домовлятися, як домагатися неодмінно прихильного ставлення до себе з боку і органів влади та їх численних служб, і особливо правоохоронних відомств та сільського врешті-решт населення. Але ж Асоціація запрошувала на конференцію, котра відбувається раз на рік, також і інших всіх небайдужих, активних своїх членів. І не тільки їх, а й тих фермерів, котрі зараз з тих або інших причин, переважно, відверто треба казати, з власної вини перебувають поза межам Асоціації, але зацікавлені спільно відстоювати свої інтереси, часто-густо й рішуче захищати їх теж дружно та разом. Себто двері конференції були навстіж відчинені для всіх, кого непокоять реалії теперішніх днів і хто ладен боротися й за, якщо хочете, шкірні та кровні свої потреби й права. Оскільки, як відомо, гуртом і батька легше бити. Так, на це запрошення відгукнулося немало фермерів-однодумців та колег-соратників. Одначе у залі дійсно вистачало й порожніх місць, що не може не хвилювати.

-Коли три роки тому вперше обирали мене головою, – нагадав Анатолій Гайворонський, – я тоді заявив, що головна мета, хлопці й дівчата, яку ми разом маємо реалізувати – це згуртуватися у єдиний і дружний, бойовий загін-кулак, щоб показати усім в області нашу силу і нашу рішимість захищати самих себе та непримиримо змітати зі свого шляху усю нинішню нечесть. Усю ту гидоту й підлоту, котра прилипає до наших ніг, як грязюка. А тепер ось дивлюся у зал з незаповненими до кінця місцями, і стає обидно. Бо виходить не вдалося нам загалом і мені зокрема як голові Асоціації втілити задумане та дуже необхідне. Це ж більше, ніж недоробка – це загроза, що порізно кожного окремо взятого фермера завтра обікрадуть як рейдери та бандити, так і хабарники та злодії і корупціонери з органів влади, прокуратури і Національної поліції, з тих же і судів, а ми, залишившись ні з чим, будемо чухати навздогін потилиці і зітхати, як же це так, що не зуміли, не змогли вчасно об”єднатися, аби дати гідного відкоша зловмисникам та перевертням усіх мастей і сортів?!

Ви повинні це розуміти, підвів риску Гайворонський, що ризиковано, навіть відверто небезпечно жити задньою думкою – необхідно передбачати і усвідомлювати наперед, які виклики уже зараз випадають на нашу долю і які чатують на нас завтра. Оцей вислів, що ви, шановні друзі і колеги, маєте дійсно розуміти, рефреном пройшов крізь усю звітну доповідь Анатолія Івановича. Бо як не розуміти сьогодні, що фермерам приходиться працювати за злочинної нинішньої влади, ненажерливої й нещадної олігархічно-латифундистської, якщо хочете, то й з феодальними апетитами та замашками «еліти», від котрої тхне і смердить нестерпно вонючою падаллю, продажними  правоохоронцями та судочинцями і так далі?! Зараз ми всі по вуха по суті погрузли в багнюку антинародної і злочинної держави казнокрадів, грабіжників та кримінальних негідників і їх прихвостнів. І щоб вистояти, зберегтися і врешті-решт перемогти та змінити на свою користь ситуацію в Україні загалом і на селі зокрема, якраз і потрібна войовнича та бойова згуртованість і високе та глибоке розуміння власного обов”язку багнетами шикуватися в ширенги борців.

Не випадково уже потім, виступаючи в дебатах, Олександр Лапа, котрий очолює фермерів Дніпровського району, пригадав ще перші установчі збори і конференції перших на Дніпропетровщині «відчайдух, які зважувалися на свої хліба, як тоді казали». Це ще коли незабутній Михайло Михайлович Саєнко єднав-згуртовував до купи обласну фермерську організацію. Порівняв ще ті і теперішні часи Олександр Михайлович, правда, передусім для того, аби дати зрозуміти: як тоді фермерам-першопрохідцям повезло з  Саєнком, головним чином зусиллями якого наперекір «червоним» головам колгоспів і виникло співтовариство майбутніх «куркулів», так тепер дякуючи бійцівським якостям, наполегливості та послідовності, непоступливості характеру Гайворонського вдається практично на усіх рівнях влади та правоохоронних органів, а також у багатьох критичних ситуаціях відстоювати інтереси наших колег-побратимів. І це справді відповідає дійсності. Уже хоч би тому, що як і колись,  себто на зорі зародження фермерського руху, так і зараз теперішнім приватним сільським товаровиробникам доводиться долати численні обиди і кривди, перепони та труднощі, а то й відверті збиткування, утиски та переслідування. По-друге також і тому порівняння, до якого вдався Лапа, слушне та справедливе, що дійсно фермерам Придніпров”я точнісінько так в пригоді нині тверда позиція бійця Анатолія Гайворонського, як колись була аналогічно рішуча позиція Михайла Саєнка. Якщо Михайло Михайлович по кілька разів на тиждень за першим же сигналом виїжджав у всі куточки області і «вибивав» для бажаючих самотужки господарювати у приватне користування земельні ділянки і наділи, так тепер Анатолій Іванович раз-ураз кидає свої клопоти, як кажуть, смажене і печене, та мчить сам і піднімає та бере з собою активних побратимів, коли треба інших захищати від рейдерських набігів або ставати і горою, і грудьми перед бандитами «з великої дороги», сміливо вступати і в сутички-двобої з свавільними чиновниками-хабарниками або й зі знахабнілими так званими стражами правопорядку. Особливо часто приходиться піднімати тривоги, бити в набат та зриватися з місця і спішити на виручку у різні кінці області у літньо-осінні пори збирання урожаїв, коли охочих поживитися трудами і вирощеним фермерами збіжжям як тих собак нерізаних. Якщо той же Саєнко добивався виділення першим фермерам землі, то Гайворонський зараз вимушений відстоювати право дітей та внуків перших залишати їхні землі у своєму постійному користуванні.

Однак є і великі відмінності й різниці у тих обставинах, у яких доводилося діяти Асоціації фермерів уже майже тридцять років тому, і тих, у яких живе та діє вона нині. Одна з таких відмінностей – перші фермери, учорашні колгоспні трактористи і рільники, бригадири та спеціалісти і так далі, були як одна сім”я та сприймали себе однодумцями і навіть «однополчанами». За першим же покликом збиралися і на районні «сходки», і на обласні зібрання. Стукалися у кабінети не лише місцевих «вождів», а й у столичні коридори влади. Стукалися і дозволяли собі грюкати в них кулаками по столах, висуваючи свої вимоги на ділі, а не лише на словах підтримувати й заохочувати фермерський рух. На місцях, у селах і районах, тим паче не давали себе в обиду, гуртом воювали за кожного свого побратима – за кожен клаптик землі, якщо хочете знати. Де поділося, куди зникло пізніше відчуття плеча один одного – це болюча тема для окремої розмови. Та що сталося і відбулося, те сталося і відбулося: чим впевненіше перші фермери спиналися на ноги, чим більших домагалися вони результатів і успіхів, чим помітніше вбивалися у колодочки і обростали пір”ям, тим воднораз і все далі й далі віддалялися один від одного. Заводилися у людей не тільки, даруйте, грошики, і чималі, заводилися і надмірні амбіції. Наче кожен сам собі господар і кум королю та сват міністрам. Що кожен сам по собі, коротше, ледве не пуп землі, який здатний і без сторонньої допомоги обходитися.

Природу цього оманливого, невдячного, шкідливого явища дійсно варто вивчати і обговорювати, щоб робити висновки і знаходити варіанти, як би з ним якомога швидше розминутися і покінчити. Але давайте дійсно залишимо це для іншої окремої публікації. Бо зараз важливіше сказати про те, що остання фермерська конференція навіч підтвердила: втрата фермерською Асоціацією області міцної згуртованості і концентрації обернулася для неї  великою бідою. На якомусь етапі вона як самоусунулася від виконання своїх статутних завдань і повноважень, а ще пряміше кажучи – зникла з поля зору і обласної орбіти, мов її тут і не було. Про неї  почали забувати і практично забули у владних колах області. Бо тим часом чиновницько-корумпована братва нахабніла й вела себе розв”язніше та хижіше, свавільніше, і її влаштовувало, що боронити інтереси сільських малих та середніх підприємців та бізнесменів, в тому числі і сімейні та селянські і одноосібні господарства, захищати тих і інших од грабіжницького й шахрайського розбоїв стало практично ніколи. Це гіркий, але повчальний «досвід»: варто було фермерському  товариству розбігтися по власних норах і кубельцях, як його перестали і за вухами вести. Дуже актуальна, погодьтеся, наука для тих, хто рішив, наче будь-які незгоди і непереливки спокійно можна пересидіти у  власних посівав кукурудзи чи соняшнику, не висувати першим зі схованок свої голови, отож не ризикувати, і їх, мовляв, ніхто не чіпатиме. Усі неприємності надіялися їх обминуть. Ледве не фатальна логіка-надія, що то з кимось що-завгодно може трапитися, тільки не з ними. Велика й неймовірно грізна та небезпечна це омана для фермерів – обривати зв”язки між собою, не вилізати з окопів та траншей «батальйонами» і «ротами» – «це ви повинні розуміти», як знову заявив делегатам і всім іншим учасникам конференції лідер Анатолій Гайворонський.

-Коли три роки тому я з мандатом довір”я, яке ви мені виявили, – сказав Анатолій Іванович, – у якості голови Асоціації почав заявлятися в державну обласну адміністрацію та обласну раду, інші відомства та служби, там на мене дивилися, як відомі вам істоти дивляться на нові ворота.  Хоч більше з подивом і неприйняттям, навіть відразою. «Яка ще Асоціація фермерів? – вигукували. – Де вона взялася? Її немає!» Коротше, майже межи очі мені сміялися, що це за «географічні» новини, і квит. Далі докидали, щоб не ходив я по кабінетах і не мозолив їм очі. Щоб не плутався під ногами, бо одначе ніхто мене слухати не буде…

 

ТАК ОТ, ТРИ роки не минули даремно і безслідно. Практично в один голос делегати цьогорічної звітно-виборної конференції погодилися, що зараз обласну фермерську Асоціацію не тільки знають в області і її органах влади, але й рахуються з нею. Переважно вимушено, зі скрипом, але таки рахуються. Діватися їм уже нікуди, оскільки Асоціація і надає гласності, розголосу усім шахрайським і бандитським діянням мерзотників-казнокрадів і їхнім витівкам. Воднораз Асоціація й сама старається своїми засобами та методами присікати зловживання і злодіяння стосовно себе нинішніх вкрай розперезалих – пора прямо казати й називати – ворогів народу та селянських мас зокрема, а також усієї України. Починаючи з верхів, з київських себто пагорбів влади, і кінчаючи низами по містах та селах ніхто не переймається розбудовою держави – усі до одного лише набивають собі кишені, рокрадають і розтягують країну та вже й роздягають догола її народ. І от на нашій Дніпропетровщині, як на думку ватажка фермерського об”єднання Криничанського району Петра Матвія, тільки обласна Асоціація фермерів і приватних землевласників прямо показує, які жахіття та які цинічні злодіяння нищать насправді зараз Україну. Більше того, Петро Васильович вважає, що у цім ділі варто було б повчитися у нас, дніпропетровців, АФПЗУ – Асоціації фермерів та приватних землевласників України, «а то вона мов боїться іти у велику політику та вести як у виконавчу, так і законодавчу владу своїх людей, готових покласти усе своє життя і усі свої сили на карб інтересів та потреб народу, в тому числі сільського окремо».

Що ж, справді вчитися наступальності дніпропетровців «під відкритими вітрилами» не завадило б фермерським господарствам і організаціям в межах усієї України. Якщо хочете, то нинішня конференція у Дніпрі навіть підштовхує свою всеукраїнську Асоціацію до цього. Оскільки ухвалила Постанову, у якій зажадала рішуче вимагати нарешті прийняття Верховною Радою законів та Кабміном і його  структурами рішень, які давно напрацьовані, запропоновані і внесені з метою зберігати за фермерами-нащадками права залишати землі у постійному користуванні чи, приміром, гарантувати неодмінне й безжальне покарання нарешті тих же рейдерів та любителів так званих неправомірних вигод. Адже дійсно проекти таких законів і урядових постанов давним-давно подано, одначе з їх прийняттям як навіжені теперішні народні депутати, так і геть безсовісні урядовці зволікають. Вони явно і не збираються вводити у дію небезпечні передусім їм закони і постанови. Адже якщо брати дуже гостру для фермерської спільноти проблему рейдерства, то ні для кого уже не секрет, що «рейдерство здійснюється «під патронатом», а частіше й за участю управлінь Національної поліції та відділень прокуратури, а головні рейдери сидять не десь, а у високих київських кабінетах», як висловився Анатолій Гайворонський. І зовсім свіжа на цей рахунок ілюстрація: на календарі уже кінець січня, а проголосований Закон про продовження мораторію на продаж землі досі не підписаний персонально Президентом Петром Порошенком. А що це значить? Те, що уже битий місяць мораторій не діє, тому не треба буде дивуватися, якщо завтра ми дізнаємося, що з «легкої руки» Петра Олексійовича, з його вини точніше, за цей місяць встигли продати пів, якщо не більше України.

Але з приводу вартого поширення і запозичення досвіду дніпровських фермерів в масштабах всеукраїнської Асоціації давайте почекаємо до з”їзду АФПЗУ, який має відбутися у березні. Зараз важливіше говорити про те, що цей досвід дозволив здійснити і домогтися як для фермерів, так і одноосібників та селянських, присадибних і сімейних господарств нашої Дніпропетровщини. Про те, як боронила від загарбників-рейдерів наша Асоціація ФГ «Дар» з села Попасного Новомосковського району, знає далеко  не лише вся область, а і вся Україна. Після ж – минулого літа – галасу було нароблено навколо захоплення урожаю соняшника ФГ «Алтей» у Васильківському районі. Нашим читачам і це доборе відомо. Як і те, що урожай «Алтея» вдалося захистити. Наперекір геть «упертим» васильківським прокурорським працівникам і слідчим (в лапках) васильківського відділення Національної поліції. І при допомозі не тільки їх обласних інстанцій, а й залучивши у цей «процес» Міністерство агрополітики та антирейдерські комісії, яких наутворювали у Києві більше, ніж треба, та лиш дніпропетровці зуміли-спромоглися силоміць заставити їх виконувати свої обов”язки. Але чи знаєте ви, що подібних випадків торік, отож тільки у 2018-му, на теренах Дніпропетровщини нараховувалося більше ста? Отож по кілька на кожен район і  практично щодня у період осінніх зборів урожаїв. Але більше того, йдеться про випадки, у яких вдалося відстояти господарства і вирощене ними збіжжя від захоплень і викрадень.

Завдяки чого? Яким чином і якими зусиллями? Одною з перших в Україні наша Асоціація створила «Фермерську самооборону». Офіційно воєнізовану, якщо хочете знати. Яка ще й регулярно проводить тактично-бойові навчання і тренування. Бо коли приходиться мати справу нерідко з озброєними до зубів бандитами, готовність вміло, майже професійно вчинити адекватну відповідь, як сказав делегатам тренер «Самооборони» Андрій Бондаренко, далеко не зайве.  Адже на ту ж поліцію надій мало. Наразі у нас на постійному чергуванні два загони «Самооборони» – у Новомосковському і Царичанському районах. Ясна річ, у критичні моменти доводилося залучати й наймані бойові загони. Але наймані є наймані. Що з одного боку потребують оплати, це зрозуміло. А з іншого коли переважають підрозділи з числа самих фермерів, вони значно самовідданіше виходять на поєдинки з оскаженілою часом мерзотою. Тому конференція й закликала колег-соратників поповнювати ряди «Фермерської самооборони». Самим треба захищати свої землі, статки і урожаї, наводити самим і порядки у селах, громадах та районах. Нас за нас мало хто полізе на повен зріст захищати, отож наша безпека, підвів риску все той же Бондаренко, у наших руках. Просто треба раз і назавжди затямити, що, як писав відомий поет Борис Олійник, «краще померти стоячи, ніж на колінах жити». Втім, нащо відразу помирати? Ми переінакшуємо слова поета і проголошуємо, що краще боротися стоячи, ніж на колінах жити.

 

В ДОРОБКУ ж обласної фермерської Асоціації багато й інших важелів, які вдалося їй задіяти на свою користь. Ще позаторік було підписано Меморандум на співпрацю з Голосним управлінням Національної поліції в області. Згодом  аналогічну угоду було укладено і з  прокуратурою області. І вже зовсім недавно також з обласним відділенням Держгеокадастру. «Прописала» Асоціація на постійне представництво в Податковій інспекції області і свого юриста Євгена Падашулю. Не важко здогадатися, з боку Асоціації в домовленостях перш за все закладаються вимоги реагувати на усі випадки кричущих правопорушень і зловживань та хабарництва, коли саме працівників поліції, прокуратури чи земельних ресурсів і тієї ж податкової фермери ловлять на  гарячому. Казати, що ці угоди дозволили назовсім викорінити зловживання з боку партнерів, зрозуміло, не приходиться. На превеликий жаль, вся влада в Україні наразі пронизана і аж кишить негідниками та ласими на неправомірні «заробітки». Одначе маючи юридично підписані і узаконені документи про тісну співпрацю і взаємну вимогливість та непримиреність з тими, хто нехтує закони, Асоціація отримує змогу напряму контактувати і вести перемовини з правоохоронцями, так і керівниками державних виконавчих установ і служб. А це велике діло. Особливо для наполегливих це чудова змога домагатися справедливості. Ветеран-аксакал фермерського руху в нашій області Павло Доценко, в усякому випадку, дав високу оцінку такій практиці. Як і тим  мітингам та пікетам, які влаштовувала обласна Асоціація у себе у Дніпрі під обласною прокуратурою і обласною держадміністрацією, а також виїздила і у Київ брати в облогу  Верховну Раду, Міністерство юстиції та Вищу раду судочинства і так далі.

Але спочивати на таких «лаврах», задовольнятися ними не приходиться – так  треба було розуміти головний лейтмотив виступу на конференції голови Павлоградської районної Асоціації Олександра Щербини. Він, власне, вернув увагу делегатів до чи не головного, чим був стурбований і обласний ватажок Анатолій Гайворонський. Що фермерам над усе необхідно триматися купи та дружби між собою і у межах  своїх населених пунктів, і у межах районів. Інакше ми розпадемося, заявив Олександр Іванович, і знову втратимо  зусиллями-трудами  завойовані позиції. Знову нас тут перестануть визнавати й поважати, тим паче перестануть сприймати всерйоз. Якщо без фермерів село в Україні не матиме майбутнього, якщо головною фігурою на селі повинні бути фермери, то «поодинці, в роздріб нам цього не добитися». Одначе як же активізувати та об”єднати фермерів, допомогти їм стати лідерами-взірцями і для численних одноосібників, і для засновників селянських господарств, а особливо для орендодавців-приватних власників земельних паїв? На тверде переконання Щербини, найдоцільніше об”єднувати як фермерів, так і селян на підвалинах їх суто як особистих економічних інтересів, так і економічних та соціальних інтересів територіальних громад і сільських рад.  Інша річ, що для цього знадобиться дуже надійний, глибокий авторитет фермерів серед своїх земляків. От обрали, приміром, недавно у Межівському районі нового лідера фермерської організації, обрання якого привело в переляк тамтешнє районне керівництво – оце вже багатообіцяюча і обнадійлива подія. Адже появився на чолі Асоціації чоловік, котрий явно не заглядатиме начальству і чиновникам в рот. Не кланятиметься перед ними і не піддакуватиме їм, а перебуватиме на боці інтересів та потреб своїх колег-соратників і селянського люду загалом. Це отож добре і заслуговує вітання. А як розцінювати той факт, що у двох районах, у Васильківському та Нікопольському, зовсім немає своїх фермерських органів єднання, а у Криворізькому утворили ніби як свою власну Асоціацію фермерів та підприємців, котра й знати та визнавати обласну не хоче і не збирається? Однозначно подібна «практика» аніяких вигід та «дивідендів» фермерам усієї як області, так і названих районів не принесе.

Не приходитиметься нічого хорошого чекати, заявив відомий фермер з мальовничої Любимівки над Славутичем-Дніпром Олександр Чебанов, і від того, що домінує між фермерами Дніпропетровщини психологія і логіка «хай що завгодно навкруги твориться, хай кого завгодно хоч убивають, але поки мене не чіпають, сидітиму у своїх хоромах тихенько, як миша». Сподіваючись на те, що «його усі вітри й урагани дивись і обминуть». От взяти той же випадок з рейдерською спробою захопити урожай ФГ «Алтей». У Васильківському це сталося районі. Так на захист потерпаючих прибув десант з Новомосковського, причому в пізню ніч, на чолі з головою його районного фермерського осередку Олександром Сулимою. А з-поміж своїх, васильківських колег жоден не посмів піднятися і мчати на виручку.

-Це не що інше, як свисни куму, хай він біжить як на пожежу, – сказав все той же Олександр Чебанов, – бо він дурніший, хіба ні?!

Та це ще гірше, якщо й не підліше. Це той випадок, коли наші колеги ладні таки жити на колінах, аніж виступати на бій з гордо піднятою головою і на повен зріст, не прихиляючись. Хто ж вас, любі фермери-боягузи, стане захищати, якщо ви за інших не готові ризикувати своїми животами? Чи думаєте й надієтеся, що вас біда та лихо обійдуть десятими дорогами-шляхами? Марно на таке розраховуєте. Особливо якщо теперішній владі вдасться уціліти у своїх кріслах. Якщо вона залишиться, однозначно прогнозуємо, що за наступні років два-три жодному з вас місця на рідній землі не знайдеться. Кому потрібні ви і ваші сім”ї, ваші пристарілі батьки та ваші діти і внуки, якщо загребущі пани-латифундисти уже зграями наступають на родючі українські чорноземи?!

Отже мова про громадянську,  суто особисту позицію фермерів як людей і особистостей. Журналістам «Фермера Придніпров”я» доводиться стикатися з тим, що не у всіх них вистачає характеру і власної гідності не плазувати перед падаллю, не гнутися перед підлотою. Буквально минулої осені телефонує нам фермер з Солонянського району. І ледве не благає допомогти. Виявляється, один з керівників місцевого відділення поліції попросив… продати йому кілька тонн насіння соняшнику. Фермер «продав». Але поліцейський начальник не спішив передавати обговорену суму. Зачекавши тиждень чи два, фермер йому нагадав, що треба ж розплачуватися за «куплене». І почув у відповідь: «Ти що,  блекоти об”ївся? Ти мені нічого не продавав, а я у тебе нічого не купляв. Враз і назавжди забудься, викинь з голови, а мені ліпше й на очі не показуйся».

-Негайно пишіть нам в редакцію про це, – сказав наш журналіст, – і ми приїдемо на ваш лист…

-О, ні, – здалося, що нам навіть було видно, як фермер замахав руками, – ніколи й нізащо я не напишу. Мені ж тут жити… Приїжджайте ніби за власною ініціативою…

Ви зрозуміли: нехай журналісти кидаються як на амбразуру, захищають-рятують його, а він сам з кущів спостерігатиме. Чужими себто руками вогонь загрібати ладен. Знаєте, який на цей рахунок наш коментар?  Як розповідав нам колись учасник ще минулої війни, фронтовик із Зіркою Героя на грудях, він «з подібними людцями в розвідку не ходив».

-Якщо так, – мовили, правда, ми фермеру, – то у нас єдина вам порада: не хоче поліцейський чин, щоб ви потикалися йому на очі, тоді влаштуйте йому «темну» – знаєте, що це таке? Перестріти гуртом вночі з масками на обличчях і задати такого прочухана, щоб до нових віників пам”ятав та сам і не забував. Якщо виживе, звичайно.

Але солонянський фермер нас не дослухав, виключив свій телефон. То хай не ображається тепер за нашу відвертість. Це ж треба бути не боягузом, а таким, як Анатолій Лейко у Верхньодніпровському районі. Від нього клерк з обласного управління Держгеокадастру зажадав солідного хабаря – 31 тисячу доларів. Лейко не розгубився, погодився, але перед тим заявив про вимагача неправомірної вигоди в місцевий комітет СБУ і військову прокуратуру. Справа у тім, що очолюване ним ФГ «АЯКС» заснувала районна рада ветеранів воїнів-афганців. Так клерк з Геокадастру був спійманий за руку при отримані хабаря і сьогодні перебуває в СІЗо та чекає на суд. Анатолій Олексійович Лейко взяв  слово на конференції і закликав колег у подібних випадках, не вагаючись, діяти аналогічним же чином. Сміливість, як говорили колись, міста бере. То зараз лише вона може допомагати розправлятися з непорядними покидьками. А на трибуну Анатолій Олексійович вийшов тому, що це чи не вперше голова обласної Асоціації Анатолій Гайворонський вголос і прямо мусив заявити, що ви, хлопці, повинні розуміти – «чим більше даєте хабарів, тим насправді дужче дозволяєте затягувати себе в кабалу, як у довічне ув”язнення негідниками й корупціонерами». Беріть приклад з  Анатолія Лейка!

Хоч і вся обласна фермерська Асоціація демонструє своїм членам та усім сільським підприємцям, в тому числі і одноосібним, як зупиняти й відучувати потвор від бажання жити, ще і на широкі ноги, за чужий рахунок. Чи знаєте, що перепетії навколо все того ж ФГ «Дар» затяглися з тієї ж бо причини, що суддя Бабушкінського районного суду Андрій Леонов як той маг-штукар потерпілими витлумачив не нащадків померлого фермера Василя Дарадуди, а рейдерів, які намагалися на дурничку заволодіти їхнім фермерським господарством.  Саме актив обласної Асоціації не давав судді-користолюбцю спокою, кілька разів пікетував приміщення райсуду і обласної юстиції, виїжджав блокувати навіть заміську «віллу» Леонова. Виставляв пікет і під Вищою кваліфікаційною радою суддів України та Вищою Радою правосуддя у Києві, коли там розглядали персональну справу скандального судді. І який результат? – запитаєте ви. Над Андрієм Леоновим розпочався судовий процес, а самого його відсторонили здійснювати власне кривосуддя. Себто розвінчали з суддів, зняли з нього мантію судді. Отож якщо за вами правда, не треба здавати і відступати, а треба дерзати та йти на штурм – і перемоги тоді неодмінно будуть за вами. На які саме й зорієнтувала усіх фермерів Дніпропетровщини цьогорічна конференція їхньої обласної Асоціації.

                                                                                      Микола ЯСЕНЬ.